Його звати "Волинець": Історія першого українського позашляховика

Народження першого українського «позашляховика» відбулося, як це дуже часто траплялося у господарстві СРСР, в процесі конверсії. У 50-х роках у СРСР, та країнах Європи почалися роботи з розробки транспортерів переднього краю (ТПК), легких, непомітних машин для евакуації поранених, підвезення боєкомплекту та легких гармат безпосередньо до лінії зіткнення. До вимог, які висувалися до ТПК, були: здатність долати водні перешкоди, здатність до десантування, висока прохідність та непомітність машини.

До розробки такої машини приєдналися й конструктори Запорізького автозаводу.  На основі двигуна ВМW-600 був розроблений двигун МеМЗ 969 потужністю 30 к.с., рух по воді здійснювався за рахунок гребного ефекту коліс. Остаточний варіант отримав назву ЛуМЗ-967 (Луцький машинобудівний завод). Виробництво амфібії почалося на автозаводі в Луцьку у 1961 році, який до того виробляв автомобілі-рефрижератори, автомобілі-майстерні, причепи та ін. Ці машини, зазнавши декілька модернізацій, випускалися аж до 1989 року, та окрім Радянської, поставлялися до армій країн Варшавського договору.

ЛуАЗ-967	ЛуАЗ-967 ТПК
ЛуАЗ-967 Т на виставці SIA	ЛуАЗ-967М

Перший варіант позашляховика для цивільних потреб на базі ЛуМЗ-967, був розроблений фахівцями Московського заводу малолітражних автомобілів на заводі “Комунар”, (майбутній ЗАЗ). Тут же на запорізькому атозаводі у 1964 році була випущена й перша партія у 50 одиниць (по іншим даним 30). Модель отримала назву ЗАЗ-969.

Пізніше, на Луцькому заводі машину доробили до серійного зразка і запустили на конвеєр у 1967 році під назвою ЛуАЗ-969, який деякий час випускали лише передньоприводним, через дефіцит вузлів та агрегатів (ЛуАЗ-969В). У такому вигляді вже повноцінний цивільний позашляховик випускався до 1975 року. У 1975 році автомобіль отримав модернізований, більш потужний (40 к.с.)  мелітопольський двигун МеМЗ-969А, та почав випускатися під відповідним індексом ЛуАЗ-969А.

ЛуАЗ 969

У 1979 році Луцький завод проводить модернізацію автомобіля. Передню частину кузову зробили більш ергономічною, машина отримала роздільні гальма, нову приборну панель, двері з рамками та замками (на попередній моделі замки були відсутні), іншу форму лобового скла, безпечне кермо та нові сидіння. Того ж року, автомобіль увійшов до десятки найкращих позашляховиків Європи на Міжнародному автосалоні у Турині. Втім, вимоги до тогочасних позашляховиків висувалися дещо інші – головним критерієм була функціональність та всюдихідність авто. Машина вироблялася до 1996 року під назвою ЛуАЗ-969М.

ЛуАЗ-969М

Історія розвитку позашляховика ЛуАЗ нерозривно пов’язана з Запорізьким автомобілебудівним заводом, адже з 70-х років підприємства входили до складу одного об’єднання. Чергова модифікація ЛуАЗ у 1988 році була пов’язана з початком випуску автомобіля «Таврія», від якої нова модель (ЛуАЗ 1302) отримала двигун водяного охолодження, потужністю 53 к.с., що дозволило суттєво знизити рівень шуму та споживання палива.

ЛуАЗ-2403 «Аэрофлот»

Розробки суттєво-нового прототипу ЛуАЗу почалися вже всередині 80-х років. Було розроблено, як багато модифікацій ЛуАЗ 969М (аеродромний транспортер, санітарний автомобіль та навіть самоскид), так і принципово нові автомобілі. Втім, через погіршення економічної ситуації всередині самого СРСР, жодному з прототипів так і не вдалося потрапити на конвеєр. Так само не вдалося отримати життя й прототипам, розробленим вже в Україні. Останню спробу було здійснено у 2002 році, після чого сама ідея продовження виробництва позашляховиків марки “ЛуАЗ” на підприємстві була відкинута.

ЛуАЗ 1301. Прототип

Салон ЛуАЗ-1301

ЛуАЗ-1301. Прототип 2002

У 2014 році про ЛуАЗ несподівано згадали у контексті необхідності транспортера переднього краю. Можливо, потреби ЗСУ знову відродять виробництво та похід “у маси” простого та невибагливого позашляховика.

Джерела: За рулем, Модели ЛуАЗ / LuAZ, Промисловий портал.